Морфологія – розділ граматики, в якому вивчають явища, що характеризують граматичну природу слова як граматичної одиниці мови. Це вчення про будову та граматичні класи слів (частини мови), граматичні категорії і систему словозміни їх. Морфологія має основну одиницю – слово, але в аспекті граматичної будови, особливостей змінювання і творення, вираження властивих слову граматичних значень.
Існує 10 частин мови. З них 6 самостійних, 3 службові та 1 вигук. Також вони поділяються на змінні та незмінні. До змінних належить: іменник, прислівник, дієслово, числівник, займенник. До незмінних належить: прислівник, прийменник, частка, сполучник та вигук.
Простими словами, морфологія вивчає слова як частини мови.
Частини мови
Усі слова за лексичним і граматичним значеннями поділяються на частини мови.
Морфологія виділяє 10 частин мови. З них 6 самостійних, 3 службові та 1 вигук. Також вони поділяються на змінні та незмінні. Змінні частини мови мають видозміни, що характеризують їх – словозміни. Незмінні частини мови мають тільки одну словоформу, тобто відсутність видозмін.
Змінні частини мови: іменник, прислівник, дієслово, числівник, займенник.
Незмінні частини мови: прислівник, прийменник, частка, сполучник та вигук.
Усі частини мови характеризуються такими ознаками:
- лексичним значенням (що означає?);
- синтаксичною роллю (яку роль виконує в реченні?);
- розрядами за значенням (на які групи слів поділяється?);
- морфологічними ознаками (за якими параметрами змінюється? Наприклад: час, рід, вид).
Реклама
Самостійні частини мови:
Іменник: предмет, особа. Відповідає на запитання Хто? Що? У реченні може виступати підметом або додатком, але інколи також означенням, обставиною, присудком. Іменники можуть поділятися на: власні й загальні (збірні й речовинні), конкретні й абстрактні, назви істот і неістот.
Прикметник: ознака предмета. Відповідає на запитання Який? Чий? У реченні може бути узгодженим означенням або іменною частиною складеного присудка. Прикметники бувають якісні (вищого і найвищого ступенів порівняння), відносні та присвійні.
Числівник: число, кількість, порядок при лічбі. Відповідає на запитання Скільки? Котрий? У реченні буває означенням, підметом або додатком. Числівники бувають порядковими та кількісними або простими, складними та складеними.
Займенник: вказує (але не називає) на предмет, ознаку, кількість. Відповідає на запитання Хто? Що? Який? Чий? Скільки? Котрий? Може виступати підметом, додатком або означенням. Займенники можуть бути особовими, зворотними, питальними, відносними, присвійними, вказівними, означальними, неозначеними та заперечними.
Дієслово: дія або стан. Відповідає на запитання Що робити? Що зробити? Найчастіше буває присудком, але інколи підметом, означенням, додатком, обставиною та зв’язкою у складеному іменному присудку. Дієслова бувають перехідними та неперехідними.
Прислівник: ознака дії, ознака ознаки, ознака предмета. Відповідає на запитання Як? Коли? Де? Куди? Звідки? Для чого? Навіщо? Чому? Яким способом? Наскільки? Буває обставиною та неузгодженим означенням. Прислівники поділяються на означальні (якісно-означальні, кількісно-означальні, способу дії) та обставинні (часу, місця, мети і причини) або первинні та вторинні.
Службові частини мови:
Прийменник: служить для зв’язку слів у словосполученні. Вживається тільки з іменниками непрямих відмінків; завжди з місцевим відмінком. Прийменники бувають: просторові, часові, причини, мети, умови, допустові, способу дії, кількісні, означальні, об’єктні або первинні (непохідні) і вторинні (похідні) чи прості, складні і складені.
Сполучник: служить для зв’язку однорідних членів, простих речень у складному. Сполучники поділяються на первинні та похідні.
Частка: служить для утворення окремих граматичних форм, надання відтінків значень. Є частки, що надають смислових відтінків: вказівні, означальні, обмежувально-видільні та підсилювальні. А також ті, що вказують на модальні слова: стверджувальні, заперечні, питальні, спонукальні, власне модальні та емоційно-експресивні. Також є формотворчі частки.
Окремі частини мови:
Вигук: виражає почуття і волевиявлення. Може виступати будь-яким членом речення, якщо вживається замість самостійного слова. Вигуки поділяються на первинні та вторинні.
Увага! Службові частини мови не відповідають на запитання
