Візитна картка

Сокорчук Лариса В'ячеславівна
Дата народження: 13 липня 1963 року
Закінчила Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка
Спеціальність - вчитель української мови та літератури
Педагогічний стаж - 39  років
Курси підвищення кваліфікації - 2018, КОІППО
Результати попередньої атестації - вища категорія
Педагогічне звання - старший учитель

Життєве кредо

"Роби добро, - мені казала мати, -

       і чисту совість не віддай на шмаття; 

Благословенний мамин заповіт

  Ніхто в мені не зможе подолати"

                                                         Д. Павличко

Професійне кредо

Неси на урок лише позитивні емоції та збагачуй ними учнів, ділись найкращим, що в тобі є.   

У житті прагну поєднати турботу про сім’ю і улюблену працю. Як  писав  МаксимРильський: «У щастя людського два рівних є крила: троянди й виноград – красиве і корисне».

Найважливіші риси мого характеру: вимогливість до себе,відповідальність перед дітьми та батьками.

Люблю творчість, пошук, новизну. Робота з дітьми – моє покликання.  

 Навчаю дітей любити барви рідного слова, послуговуватися ними. 

Я вдячна Богу за своє життя

Я вдячна Богу за своє життя!

За те, що сію зерна я науки.

За те, що є, й за те, чого нема.

За те, що дітям я знання даю у руки.

За долю вчительську – солодко-гірку,

За всі мої польоти і падіння.

За те, що я роками в школу йду,

За те, що дітям я даю благословіння.

Що варта я, як вчитель у житті

Без результатів моєї учениці,

Без добрих справ, що роблять дітлахи,

Що проростають, мов поля пшениці.

Я не дарма прожила це життя,

Бо хтось від мене взяв моє насіння.

І проростив у власному житті,

А не закидав байдужості камінням.

Духовний хліб несуть вони в життя.

Хто сіє, а хто жне - у кого як виходить,

Та слово вчителя святе,

Мов теорему мудрості виводять.

За плечима сивіють мої роки.

Міняється все із роками,

А  вчительська праця  у дітях цвіте,

І славиться людством віками.

Сорок п'ять хвилин - от і весь урок! Час цей точно виміряний, невмолимо визначений,строго відрахований.

Урок -це спілкування учнів, зіткнення душ, це сорок п'ять хвилин інтелектуальної та емоційної напруги. І кожен раз,коли заходиш у клас, ставиш собі мету, щоб ці 45 хвилин не були марними. Кожен вчитель досягає цієї мети по - різному.

Праця вчителя - словесника надзвичайно важка й виснажена. Вона потребує додаткових затрат часу. Але в результаті такої наполегливої роботи, клопіткої праці, виростає раціональне зерно, приходить душевне задоволення.

Григорій Сковорода писав: «Своє виховання зберігається у природі кожного народу, як вогонь і світло невидимо зберігається в кремені. Притули ж губку або трут, не пошкодуй же руки: вдар кресалом і викреши вогонь у себе вдома».

Ці слова якнайточніше передають ідею національного виховання в сучасній українській школі, ідею,втілення якої вважаю основним змістом своєї педагогічної роботи. Адже у моїх руках найцінніший скарб - мова мого народу - моє знаряддя, моя зброя, мій смолоскип.

Українське національне виховання завжди було гуманістичним. Немає і не може бути злих, лінивих,неорганізованих дітей. Злість спричинюємо ми чи рідні несправедливими вчинками, лінь з'являється там, де не пробуджений інтерес до навчання. Тому одним з головних своїх завдань вважаю створення умов для того, щоб учні стали співучасниками найпривабливішого з процесів - пізнання і ви обоє - творці, або ти борешся з учнем.

Яким буде народ України завтра - багато в чому залежить від школи, а в ній, головним чином, від учителя літератури.

З минулих сивих віків дійшли до нас свідчення мандрівників-іноземців,які,подорожуючи просторами загадкової гетьманської держави,відзначали високу побутову культуру українців,людяність народних звичаїв,красу духовності.

Тоді звідки ж зараз така байдужість до ближнього,цинічне ставлення до кожного,кого не щадить життя, відсутність культури,національна зневага? Сучасне покоління значно втратило здатність емоційного сприйняття,почуття співпереживання чужому болю,адекватну (з точки зору людської моралі ) реакцію на події в навколишньому світі.

Це паростки нового «ринкового» життя,які проростають у наш побут,обплутують отруйними щупальцями незахищені душі нашої молоді. «Я на сторожі коло їх поставлю слово...»- це нам, словесникам, нагадує щодня великий Тарас,стукаючи в наші серця.

Адже,як зазначав академік М. Грушевський,наша літературна спадщина-це такий скарб,якого досі не оцінив належно ні сам український народ,ні весь світ. Леся Українка,Іван Франко,Михайло Коцюбинський,Ліна Костенко,Олесь Гончар,Олександр Довженко,Василь Стус,Василь Симоненко. Ці та багато інших велетнів духу віддали серця свої людям,подарували прекрасні плоди своєї творчості. Як донести їх творіння до дитячих сердець,як відродити найголовніше - душу людини як найвищу цінність?

Активне формування національної свідомості,на думку вчених, відбувається у віці 12-17 років. Це період закладання емоційних підвалин, на яких базуватимуться більш загальні теоретичні уявлення: національний характер,національна самосвідомість,національний ідеал.

Шляхи підвищення національної свідомості вбачаю у кількох чинниках,де одним з провідних є предмет української мови та літератури.

Вважаю,якщо предметом уваги дитини стає національне,рідне,а вчитель спонукає дитину поставитись до нього прихильно,то це і є шлях до формування національної свідомості. У серцях дитячих повинно жити утвердження нової людини як носія духовного інтелекту української нації.