Українська мова: складні слова разом, окремо та через дефіс

Складних слів в українській мові чимало. І складно їх запам'ятати. Спробуємо допомогти.

Написання складних слів разом та через дефіс

Складні іменники

Разом	Через дефіс
утворені за допомогою сполуч­ного голосного о, е: чорнозем, зорепад, водогін	утворені з двох іменників без сполуч­них голосних: купівля-продаж, інтер-нетп-магазин, Вовчик-Братпчик, хліб-сіль
першою частиною яких є слова авіа, аудіо, агро, відео, екстра, кіно, мокро, мікро, моно, радіо, супер, стерео тощо: авіарейс, відеорепортаж, макроекономіка, радіопередача, супершоу	з першою частиною віце-, екс-, лейб-, альфа-, бета- максі-, міні-, міді-, обер-: віце-ректор, екс-президент, максі-програма, міні-маркет
	назви одиниць виміру: тонно-кілометр, людино-день
першою частиною яких є дієсло­во у формі наказового способу: горицвіт, перекотиполе, пройдисвіт (але люби-мене)	назви посад, професій, спеціальностей: прем’єр-міністр, генерал-майор
першою частиною яких є числів­ник, записаний словом: п’ятикласник, сторіччя	прикладки, що стоять після пояснюва­ного іменника й виражають ознаку, яку можна передати прикметником: дівчина-красуня, хлопець-богатир, дуб-велетень (але красуня дівчина, богатир хлопець, велетень дуб)
з першою частиною niв-, напів-, полу-: пів’яблука, півогірка, напівавтомат, полумисок	прикладки — видові назви, які стоять перед пояснюваним словом: Дніпро-ріка, сон-трава, Ведмідь-гора
	власні назви з частиною niв-: niв-Києва, niв-Японії

Складні прикметники

Разом	Через дефіс
утворені від залежних між со­бою слів (між ними не можна вставити сполучника і): схід­нослов’янський (східні слов’яни), лівобережний (лівий берег), теплолюбний (любить тепло)	утворені від незалежних між собою слів (між ними можна вставити сполучник і): мовно-літературний (мовний і літера­турний), валютно-фінансовий (валютний і фінансовий)
до складу яких входять слова мало-, багато-, ново-, старо-, давньо-, нижньо-, верхньо- тощо: багатоканаль­ний, староукраїнський	назви відтінків кольору, смаку та поєдна-ня кольорів: темно-зелений, кисло-солоний, червоно-чорний (але жовтогаря­чий, червоногарячий, золотогарячий)
першою частиною яких є числівник, записаний словом: семиденний, двадцятирічний	першою частиною яких є числівник, записаний цифрами: 50-річний, 2-гігабайтний
	назви проміжних частин світу: південно-східний, північно-західний
	з першою частиною військово-, воєнно-: військово-спортивний, воєнно-стратегій-ний (але військовополонений, військовозо­бов’язаний — прикметники, що стали іменниками)

Зверніть увагу! Прикметники, утворені від складних іменників, пишуть­ся так, як відповідні іменники: лісостеп — лісостеповий, Івано-Франківськ — івано-франківський, але іванофранківець.

Треба відрізняти складні прикметники та словосполучення, утворені з прислівника та прикметника (дієприкметника): чітко окреслений, ціл­ком правильний (прислівник у таких випадках логічно наголошений і виступає членом речення).

Запам’ятайте: суспільно корисний, суспільно необхідний.

Слова з іншомовними префіксами інтер-, контр- пишуться разом: інтерконтинентальний, контрудар (алеконтр-адмірал).

Прислівники

Разом

Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з прислівником: відни́ні, відтепе́р, дони́ні, дотепе́р, забага́то, задо́вго, зана́дто, набага́то, наві́чно, нада́лі, надо́вго, наза́вжди, назо́всім, на́скрізь, наспра́вді, повсю́ди, поде́куди, позавчо́ра, поза́торік, потро́ху, утри́чі. !!! Від цих прислівників слід відрізняти сполучення прийменників із незмінюваними словами, вживаними в значенні іменників. Такі сполучення пишемо окремо: від сього́дні, до за́втра, на за́втра, на по́тім (не відклада́йте цього до за́втра, на за́втра, на по́тім), за бага́то, на бага́то (пор.: забага́то гуля́єш і за бага́то ро́ків упе́рше приї́хав, ста́ло набага́то ле́гше й зал на бага́то місць);

Складні прислівники, що виникли від сполучення прийменника з відмінковою формою іменника чи колишнього короткого прикметника або утворені за зразком таких прислівників: безпереста́нку, вбік, вве́чері, ввіч, вво́лю, вго́лос, вгорі́, вго́ру, вдень, взи́мку, взнаки́, відра́зу, вкрай, вку́пі, влад, влі́тку, внизу́, вночі́, восени́, впа́м’ятку, впень, впере́д, вплав, вплач, впо́перек, впо́ру, враз, вра́нці, вре́шті, врі́вень, врі́вні, вро́зкид, вро́зліт, вро́зсип, вро́зтіч, вряд, всере́дині, вслід, всмак, вщерть, дове́рху, дові́ку, довко́ла, дово́лі, догори́, додо́лу, додо́му, доку́пи, дони́зу, дотла́, доще́нту, за́між, за́мужем, за́очі, запанібра́та, запі́вніч, за́раз, заразо́м, за́світла, збо́ку, зве́рху, зві́ку, згори́, зду́ру, зза́ду, зіспо́ду, зни́зу, зо́зла, зо́кола, зра́зу, зра́нку, зре́штою, зро́ду, зсере́дини, на́бік, на́бір, наве́рх, наверху́, навесні́, нави́воріт, нави́літ, наві́дліг, навідрі́з, наві́к, наві́ки, на́віч, наго́ру (але на-гора́), надве́чір, надво́рі, на́дголодь, на́дзелень, надмі́р, надмі́ру, наза́д, наза́хват, наздо́гад, назу́стріч, нани́з, нанизу́, наоста́нок, наоста́нку, напа́м’ять, наперебі́й, напере́ваги, напере́д, наперекі́р, наперері́з, напівдоро́зі, напідпи́тку, напока́з, наполови́ну, напо́хваті, напри́клад, напро́весні, напроло́м, нара́з, наре́шті, на́рі́вні, наро́зхват, наси́лу, наспі́д, на́спіх, наспо́ді, насторо́жі, наяву́, о́бік, о́біч, одві́ку, опі́вдні, опі́вночі, о́пліч, підря́д, по́біч, поблизу́, пове́рх, пові́к, пово́лі, поза́ду, по́ночі, по́пліч, по́руч, по́ряд, посере́дині, поча́сти, скра́ю, спе́реду, споча́тку, убі́к, убрі́д, уве́чері, уві́ч, уго́лос, угорі́, уго́ру, уде́нь, узи́мку, узнаки́, укра́й, уку́пі, ула́д, улі́тку, уни́з, унизу́, уночі́, упе́нь, упере́д, упла́в, упла́ч, упо́перек, упо́ру, ура́нці, уре́шті, урі́вень, урі́вні, уро́зкид, уро́зліт, уро́зсип, уро́зтіч, уря́д, усере́дині, услі́д, усма́к, уши́р.

Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з коротким (нечленним) прикметником: відда́вна, воста́ннє, вручну́, до́гола́, допі́зна, зави́дна, за́молоду, за́ново, зви́сока, зга́рячу, зле́гка, злі́ва, зно́ву, зрі́дка, напе́вне, на́рівні, на́різно, нашвидку́, пома́лу, помале́ньку, потихе́ньку, спо́вна́, спро́ста, сп’я́ну;

Складні прислівники, утворені сполученням часток аби-, ані-, де-, чи-, що-, як- із будь-якою частиною мови: аби́куди, аби́як, аніскі́льки, анітеле́нь, анітро́хи, анічичи́рк, анія́к; деда́лі, деи́нде, де́коли, де́куди; чима́ло; щове́чора, щогоди́ни, щода́лі, щоде́нно, щодня́, щоду́ху, щомі́сяця, щомо́га, щонайбі́льше, щонайдо́вше, щонайду́жче, щонайкра́ще, щонайме́нше, щонайши́рше, щоно́чі, щопра́вда, щора́з, щора́зу, щоро́ку, щоси́ли, щохвили́ни (але: дарма́ що, по́ки що, ті́льки що, хіба́ що, чи що́); якомо́га, я́кось і яко́сь (з різними значеннями), якра́з, якнайбі́льше, якнайду́жче, якнайдо́вше.

Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з числівником: вдво́є, втро́є, вче́тверо та ин.; впе́рше, вдру́ге, втре́тє й под.; на́дво́є, на́тро́є, наче́тверо; удво́х, утрьо́х, учотирьо́х і т. д.; водно́, заодно́, пооди́нці, спе́ршу;

Складні прислівники, утворені сполученням прийменника із займенником: внічи́ю, втім, наві́що, на́що, передусі́м, почі́м, почо́му, але за ві́що;

Складні прислівники, утворені сполученням кількох прийменників зі словом будь-якої частини мови: вдо́світа, вподо́вж, завбі́льшки, завгли́бшки, завдо́вжки, завто́вшки, завча́су, завши́ршки, знадво́ру, навздогі́н, на́взнак, навки́дьки, навко́ло, навкруги́, навкула́чки, навми́сне, навпаки́, навпере́йми, навпри́сядки, навпросте́ць, навря́д, на́вска́ч, на́вскіс, навскоси́, навспра́вжки, на́встіж, навтікача́, навздогі́н, наздогі́н, нао́сліп, напогото́ві, позавчо́ра, поза́торік, попідти́нню, спідло́ба;

Складні прислівники, утворені з кількох основ (із прийменником чи без нього): босо́ніж, водно́сталь, ліво́руч, мимово́лі, мимої́здом, мимохі́дь, мимохі́ть, наса́мперед, натще́серце, нашвидку́ру́ч, оба́біч, обі́руч, очеви́дно, повсякча́с, право́руч, привселю́дно, самохі́ть, стрімголо́в, тимчасо́во, чимду́ж, чимра́з;

Складні прислівники

Окремо

Прислівникові сполуки, утворені з прийменника та іменника, прислівника, присудкового слова, якщо вони зазвичай зберігають своє лексичне значення, особливо коли перед іменником можливе означення: без ві́дома, без жа́лю́, без кінця́, без кінця́-кра́ю, без кра́ю, без ла́ду́, без лі́ку, без мети́, без на́міру, без пуття́, без слі́ду, без смаку́, без су́мніву, без уга́ву, без упи́ну, без че́рги, в за́тишку, в мі́ру, в нагоро́ду, в но́гу, в о́бмін, в обрі́з, в по́зику, в ці́лості, до бі́са, до вподо́би, до гу́рту, до ді́ла, до заги́ну, до запита́ння, до зарі́зу, до кра́ю, до кри́хти, до ладу́, до ли́ха, до лиця́, до мі́ри, до ноги́, до обі́ду, до оста́нку, до па́ри, до пня́, до поба́чення, до пори́, до пуття́, до ре́чі, до ре́шти, до смаку́, до сме́рти, до снаги́, до сього́дні, за годи́ни, за дня́, за кордо́н, (закордо́н — як іменник), за кордо́ном, за раху́нок, за сві́тла, з бо́лю, з-за кордо́ну, з кра́ю в край, з переля́ку, з ра́дости, з розго́ну, на бігу́, на бі́с, на вагу́, на ве́сну (але навесні́), на ви́бір, на видноті́, на ві́дчай, на відмі́нно, на віку́, на га́муз, на го́лову (але наго́лову розбити), на ди́во, на дозві́ллі, на жа́ль, на зло́, на зразо́к, на льоту́, на ми́ть, на ніщо́, на о́ко, на пору́ки, на поча́тку, на проща́ння, на ра́дість, на ра́дощах, на ру́ку, на самоті́, на світа́нку, на скаку́, на сла́ву, на сло́во, на сміх, на со́вість, на со́ром, на ходу́, на шко́ду, на ща́стя, над си́лу, не з руки́, ні на гріш, під бо́ком, під го́ру, під си́лу, по зако́ну, по змо́зі, по зна́ку́, по пра́вді, по си́лі, по со́вісті, по сусі́дству, по су́ті, по че́рзі, по щи́рості, у ви́гляді, уві сні́, у по́міч, у стокра́т, через си́лу, як слі́д, як тре́ба;

Словосполуки, що мають значення прислівників і складені з двох іменників (зрідка — числівників) та одного або двох прийменників: від ра́нку до ве́чора, день у де́нь, з бо́ку на бі́к, з дня на де́нь, оди́н в оди́н, раз по́ раз, раз по ра́зу, раз у ра́з, рік у рі́к, час від ча́су;

Словосполуки, які в реченні виконують функції прислівника та складені з угоджуваних з іменниками числівників, займенників: дру́гого дня, таки́м чи́ном, те́мної но́чі, тим ра́зом, тим ча́сом;

Прислівники, утворені сполученням прийменника з повним прикметником чоловічого (середнього) роду: в основно́му, в ці́ло́му;

Прислівники, утворені сполученням прийменника по зі збірним числівником: по дво́є, по тро́є, по че́тверо тощо.

Прислівники

Через дефіс

Складні прислівники, утворені від прикметників і займенників за допомогою прийменника по та суфікса -ому або (-к)и: по-ба́тьківському, по-бойово́му, по-бра́тньому, по-господа́рському, по-и́ншому, по-коза́цькому, по-на́шому, по-сво́єму, по-сусі́дському, по-украї́нському, по-христия́нському; по-ба́тьківськи, по-брате́рськи, по-господа́рськи, по-лю́дськи, по-сусі́дськи, по-украї́нськи; також по-лати́ні.

Складні прислівники, утворені за допомогою прийменника по від порядкових числівників: по-пе́рше, по-дру́ге, по-тре́тє;

Неозначені складні прислівники з частками будь-, -будь, -небудь, казна-, -то, хтозна-: аби́-то, бу́дь-де, бу́дь-коли́, бу́дь-куди́, де-не́будь, де́сь-то, ка́зна-де, ка́зна-коли́, коли́-будь, коли́-не́будь, куди́-будь, куди́-не́будь, та́к-то, хто́зна-як, як-не́будь, як-де́;

Складні прислівники, утворені з двох прислівників: вряди́-годи́, десь-и́нде, десь-и́нколи, сяк-та́к;

Складні прислівники, утворені повторенням того самого слова чи основи: дале́ко-дале́ко, ле́две-ле́две, ось-о́сь або повторенням однакових слів (основ) зі вставленими між ними займенником що: будь-що-бу́дь, часткою не: де-не-де́, коли́-не-коли́, хоч-не-хо́ч, як-не-я́к, прийменниками на, о: всього́-на́-всього, пліч-о́-пліч.

Узгодження числівника з іменником

Це складна тема. Вона спричиняє труднощі не лише для учнів чи абітурієнтів, а часом – і для кваліфікованих філологів. Бо якщо помилковість вживання виразів на кшталт “позич мені на пару днів гроші” є зрозумілою для всіх, то пишучи словосполучення “півтори груші”, ми вагаємося, чи раптом не “півтора груші”. Так само як і з фразами на зразок “прибуло всього лиш три чоловіка” – сумніваємося, чи часом не “три чоловіки”.

---

Числівник один (одна, одно, одне) узгоджується з іменником у роді, числі і відмінку: один крок, одна команда, одне озеро, одні друзі; одній подрузі, однією (одною) подругою і т. д.

Числівники два, три, чотири підпорядковують іменники, які стоять при них у формі називного відмінка множини (часто з наголосом родового відмінка однини): два столи, три карбованці, чотири мішки, дві сестри.

Числівники п’ять, шість, сім і т. д. керують іменниками в родовому відмінку множини: п’ять сторінок, шість аркушів, сім днів, тридцять сім партизанів, п’ятсот п’ятдесят вісім тисяч карбованців.

Мішані числа, що включають в себе елемент з половиною, з чвертю:

• керують називним відмінком множини, якщо вони стоять при числівниках два, три, чотири: два з чвертю метри, два з половиною кілограми, три з чвертю кілометри; 
• від п’яти і більше такі числівники керують родовим відмінком множини: п’ять з половиною кілометрів, сорок з половиною процентів, п’ять з чвертю діб; 
• інші мішані дроби, в яких назва дробу приєднана до цілого числа сполучником і, керують тільки родовим відмінком однини: п’ять і одна п’ята кілометра, дванадцять і три сьомих кілограма, вісім і сім дев’ятих гектара.

Деякі іменники (типу киянин, подолянин, селянин), іменники четвертої відміни, іменник друг, а також іменник чоловік у значенні лічильного слова при числівниках два, три, чотири приймають форму родового відмінка однини: два громадянина, три киянина; прибуло всього лиш три чоловіка; два імені, три поросяти.

У непрямих відмінках числівники узгоджуються з іменниками як прикметники: двох хлопців, чотирьом робітникам, дев’яти (дев’ятьом) школам; двадцяти семи комбайнів; двадцятьма вісьмома комбайнами.

При складених числівниках іменники вживаються у формі, яка підпорядковується останньому компонентові числівника: вісімдесят три робітники, чотириста двадцять п’ять піонерів.

У сполученні зі збірними числівниками іменники вживаються в формі родового відмінка множини: двоє дітей, п’ятеро хлопців, семеро поросят.

При числівниках обидва, обидві іменник виступає у формі називного відмінка множини: обидва таланти, обидві армії.

Числівник півтора сполучається з іменниками чоловічого і середнього роду в формі родового відмінка однини, півтори з такою ж формою іменників жіночого роду: півтора року, півтора відра; півтори години.

---

Числівники в називному відмінку (а при назвах неістот також у знахідному) разом з іменниками утворюють неподільні сполучення.

Такі кількісно-іменні сполучення в реченні виступають у ролі одного члена:

• підмета
  Земля ятрилась ген на виднокрузі;
  Ми йшли на смерть за втрачені мости.
  Два журавлі над нами – двоє друзів –
  Тепло весни несли через фронти(М. Ткач);
• додатка: 
  Як великою вже стала,
  я сім плахт поначіпляла(Л. Глібов);
• присудка: 
  Перегон до Фастова був кілометрів з дванадцять (Ю.Смолич);
• обставин: За двадцять кроків від хати росла груша (І.Нечуй-Левицький);
  Сім, год мак не родив і голоду не було (Н. пр.).

В інших відмінках числівник узгоджується з іменником, оскільки його атрибутивність посилюється, і виражає синтаксичну функцію означення: Після відповіді Богдан Петрович трьома – п’ятьма запитаннями перевірив Маркові знання.

У сучасній українській літературній мові, особливо у мові періодичної преси, під впливом професійної і частково офіційно-ділової мови закріплюється вживання числівників, синтаксично слабо пов’язаних з іменниками, наприклад: «ГАЗ-69», «ТУ-154», Т-150К.

---

---

ЗАУВАЖЕННЯ ДО ДЕЯКИХ ЧИСЛІВНИКІВ

---

Один, одні, самий, самі

В українській мові числівники один, одна, одне, одні мають або кількісне значення:

• «З одного вола двох шкур не деруть» (прислів’я);
• «Ой одна ж я, одна, як билиночка в полі» (Т. Шевченко),

— або значення займенника якийсь:

• «В одній долині під горою високий явір зеленів» (Л. Глібов).

Але ці числівники не мають значення займенників самий, сама, саме, самі, як у російській мові: «Он выбежал в одном белье». Однак трапляється читати не тільки в сучасних газетних і журнальних статтях, а навіть у художніх творах: «Вона вийшла в одному жакеті», «Одні старі залишилися в селі».

Українська класична література й народне мовлення в таких випадках користувалися здебільшого займенниками самий, сама, саме, самі:

• «Самий борщ та борщ, без нічого як щодня їсти, то хіба наїсися?» (казка);
• «Зосталися самі вишкварки» (М. Номис);
• «Самі діти в хаті сидять, а батьки кудись пішли» (з живих уст).

Отож авторам наведених вище двох фраз слід було написати: «Вона вийшла в самому жакеті», — бо фраза з висловом в одному жакеті дає змогу припускати, що жінка носить часом і по два-три жакети; «Самі старі залишилися в селі», бо тут ідеться не про кількість людей, що залишилися в селі, а про їхній вік.

---

Другий та інший

Слово другий буває українською мовою порядковим числівником («А в другий раз пройшла не глянувши на нього». — Леся Українка) або, зрідка, синонімом займенника інший («Сам він не знав, не міг сказати, а другі з нього сміялись», — М. Коцюбинський).

У сучасній українській мові повелося вживати цього слова тільки як порядкового числівника, користуючись для другого значення займенником інший: «Війна є продовження політики іншими засобами». Часом цим займенником надуживають і ставлять його там, де без числівника другий не обійтись: «Від цього берега до іншого буде не більше як двадцять метрів; невже не перепливеш?» Тут неодмінно треба поставити слово другий: «Від цього берега до другого…», — бо в річки два береги — один і другий. Займенник інший інколи надає фразі характеру віддаленості: «Де на інших берегах і ростуть кущі, а тут, у нас, — голісінько» (з живих уст).

---

Пара й кілька

«Позич мені на пару днів гроші»; «Зустрінемося через пару днів», — чуємо інколи в розмовах, а зрідка читаємо й на сторінках сучасних художніх творів. Так сказати по-українському не можна, а слід: «Позич мені на кілька день (днів) (на два-три дні, на які два дні) гроші»; «Зустрінемось через кілька день (днів) (через два-три дні, через які два дні)».

Числовий іменник пара треба ставити при іменниках, що позначають однакові речі — пара чобіт, пара білизни («Йому Дідона підослала… штани і пару чобіток». — І. Котляревський), людей, чимось між собою пов’язаних («Цвіт лине, лине і закриває закохану пару». — Леся Українка) , худобу («Ой на тобі пару волів лисих». — «Материалы и исследования» П. Чубинського).

---

Зверніть увагу на відеоурок із узгодження числівників з іменниками від Олександра Авраменка: https://www.youtube.com/watch?v=mK2U1bvm8Ps

Одним з етапів зовнішнього незалежного оцінювання з української мови та літератури є за­вдання з розгорнутою відповіддю — створення власного письмового висловлення на дискусійну тему. Воно вимагає застосування вмінь формулювати й обстоювати власну думку, аргументувати, наводити приклади для підтвердження своїх думок, робити висновки, логічно й послідовно викла­дати думки у зв’язному тексті й передбачає виявлення рівня знань учасників ЗНО з національної та світової літератури, історії, мистецтва.   Як написати власне висловлення на ЗНО з української мови та літератури Структура власного висловлення на ЗНО з української мови та літератури Критерії оцінювання власного висловлення на ЗНО з української мови та літератури Приклади з літератури для написання власного висловлення на ЗНО з української мова та літератури     Зразки власних висловлень на ЗНО з української мови та літератури  Твір на тему: «Напевно, усі успішні люди — кар’єристи...» Твір на тему: «Чи можна пробачити зраду?» Твір на тему: «Вік живи — вік учися» Твір на тему: «Що важливіше: бути освіченим чи мудрим?» Твір на тему: «Чи замінить Інтернет телебачення, книжки, театр?» Твір на тему: «Чи змогла б людина прожити без природи, без гармонії з довкіллям?» Твір на тему: «Без знання минулого немає майбутнього» Твір на тему: «Як добро має перемагати в нашому недоброму світі?» Твір на тему: «Майбутній фах потрібно вибирати за престижністю чи за покликанням?» Твір на тему: «Чи повинна людина відповідати за свої помисли та вчинки?» Твір на тему: «Чи вічне кохання?» Твір на тему: «Чи справді закони моралі є найкращими життєвими орієнтирами?» Твір на тему: «Чи потрібно дослухатися до порад дорослих?» Твір на тему: «Чи потрібно визнавати свої помилки?» Твір на тему: «Мало часу лише в того, хто нічого не робить» Твір на тему: «Що таке геніальність?» Твір на тему: «Хто такий герой?» Твір на тему: «Чи є місце заздрощам у товариських стосунках?» Твір на тему: «Чи повноцінне життя без друзів?»   Твір на тему: «Головне в житті — це саме життя, найвища цінність на землі» Твір на тему: «Хто в Україні гідний називатися патріотом» Твір на тему: «Неосвіченість — ніч ро­зуму, ніч безмісячна і беззоряна» Твір на тему: «Характер людини творить її долю» Твір на тему: «Чи потрібний сучасним людям етикет» Твір на тему: «Народні традиції— це культурна спадщина народу чи пережиток минулого?» Твір на тему: «...Мова є критерієм того, на якому рівні перебуває людська культура» Твір на тему: «Час не має влади над коханням» Твір на тему: «Здоров’я — найвища цінність» Твір на тему: «Сильного доля веде — слабкого волочить» Твір на тему: «Справжній інтелігент — це людина «духу» Твір на тему: «Які людські якості найбільше потрібні молоді в сучасному світі» Шпаргалка ЗНО | Григорій Сковорода - «De libertate»

Джерело: https://ukrclassic.com.ua/vlasni-vislovlennya Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua

Фонетика – це розділ мовознавства, у якому вивчають звуковий склад мови. Об’єктом вивчення фонетики є звуки, їхні властивості й функції, закономірності поєднання, фонетичні процеси, одиниці, засоби, ознаки.

Орфографія — це історично сформована й загальноприйнята система правил національної мови щодо способів передачі мовлення на письмі, яка поряд із пунктуацією становить правопис певної мови. Інколи терміни «орфографія» і «правопис» уживаються як тотожні. Як і будь-який розділ мовознавства, орфографія оперує певними термінами. Одним із таких є орфографічна норма – сукупність правил орфографії, що забезпечує єдність передачі усного мовлення в писемній формі. Чинні в сучасній українській літературній мові орфографічні норми зафіксовані в Українському правописі, який є найголовнішим законом орфографії.

Орфографія має кілька розділів, кожен із яких є сукупністю правил, що базуються на певних принципах: написання слів окремо, разом чи з дефісом; вживання великої літери; графічне скорочення слів; правопис запозичених слів тощо.

Орфографія будь-якої мови має відповідати трьом основним вимогам: бути єдиною, постійною і практичною. Орфографія кожної мови унікальна й неповторна. Так, наприклад, українська орфографія має специфічний знак – апостроф (’). Разом із фонетикою орфографія є важливим розділом українського мовознавства й допомагає краще розібратися в тому, як правильно писати складні слова.

Почнімо практичну частину з фонетики. В українській мові є 38 основних фонем: 6 голосних і 32 приголосні. Перші серйозні наукові дослідження української фонетики належать О. Потебні (2 пол. XIX ст.).

Нині фонетика як наука активно розвивається й доповнюється, має безліч напрямків і класифікацій. Так, залежно від критерію поділу, фонетика буває історична й описова, загальна й конкретна, фонетика літературної мови й фонетика діалекту тощо.

Фонетика послуговується своїм алфавітом, який ми будемо використовувати в статті.

Щоб правильно відповісти на тести з фонетики в кінці матеріалу, обов’язково пригадай українську абетку. До речі, історичні зміни в українському алфавіті фонетика теж відчула: звук [ґ] було повернуто в абетку тільки в третьому виданні Українського правопису.

До голосних належать: [a], [у], [o], [i], [e], [и]. Варто запам’ятати, що в певних позиціях[o], [e], [и] можуть наближуватися до інших звуків.

Як вимовляється [о]?

• Виразно, чітко під наголосом;
• Ніколи не переходить у звук [а];
• У ненаголошеній позиції перед наголошеним складом зі звуками [у] або [і] наближається до [у]: [оу], наприклад, [гоулýбка], [соуб’í].

Винятки:

• [о] є сполучним голосним у складних словах, наприклад, [однокýрсник];
• у словах іншомовного походження, наприклад, [абсол’ýтниĭ];
• у префіксах до-, недо-, о-, об-, про-, роз-, наприклад, [розссýнути].

Реклама

Як вимовляється [e] та [и]?

• Чітко, виразно в більшості позицій (особливо під наголосом);
• У ненаголошеній позиції – з наближенням: [еи], [ие], наприклад, [зиемá], [стеипи].

НЕМАЄ наближення:

• наприкінці слів: [жвáвиĭ]; [пóле].
• на початку слова після паузи: [еконóм’іка].

Що стосується приголосних (в українській мові їх 32) – вони бувають дзвінкими, глухими, губними, шиплячими, задньоязиковими, глотковими, передньоязиковими. Крім цього, потрібно пам’ятати про буквосполучення [д̑ж] [д̑з].

Які приголосні глухі?

Дзвінкі приголосні утворюються з голосу й шуму, тимчасом як глухі – тільки із шуму.

Глухі приголосні – це – [с], [с’], [ц], [ц’], [к], [ф], [п], [т], [т’], [х], [ч], [ш]. Щоб було легше запам’ятати, використовуй речення: «Усе це кафе, птах і чаша». Усі приголосні в ньому є глухими. Відповідно, інші будуть дзвінкими.

Таблиця дзвінких і глухих приголосних звуків

Як іще зрозуміти різницю між дзвінкими й глухими?

• Затули долонями вуха і вимов [д], а потім [т]; якщо у вухах дзвенить, то це дзвінкий приголосний.
• Поклади пальці на гортань і вимов ці самі [д] і [т]; дзвінкі приголосні під час вимови спричиняють тремтіння голосових зв’язок; із глухими такого не відчуватимеш.

Що потрібно пам’ятати про дзвінкі приголосні?

• у середині, кінці слова чи складу НЕ оглушуються. Винятки: кігті, нігті, легко, вогкий, дьогтю й похідні від них: [лéхко];
• у префіксах і прийменниках об, від, над, перед, під, між НЕ оглушуються;
• роз- у швидкому темпі мовлення перед глухим нешиплячим із наближенням: [розс], наприклад, [розспов’істи];
• перед шиплячими – [рож], наприклад, [рожчистиети];
• З перед глухими нешиплячими оглушується: [с:ином], [скáвойу];
• перед глухими шиплячими [ч], [ш] змінюється на [ш]: [шчистиети], [ш:ахтар’áми].

Що потрібно пам’ятати про глухі?

• Перед дзвінкими глухі одзвінчуються, якщо в них є дзвінка пара: [молод’ба], [воґзал].
• Глухі НЕ одзвінчуються перед дзвінкими [в], [р], [р’], [л], [л’], [м], [н], [н], [й], тобто перед тими, які не мають парних глухих; однаково вимовляємо й пишемо, наприклад, слова «кричати», «слива», «заплив».

Як вимовляються буквосполучення [д̑ж], [д̑з]?

• вимовляються як один звук (африкати): [д̑ж м’íл’];
• вимовляються як окремі звуки, якщо належать до різних морфем (найменша неподільна значуща частина слова): [ п’ід̑жеинý].

Фонетика й орфографія: тести ЗНО

1. Виділені літери позначають один і той самий звук у всіх словах рядка:

рюкзак, купа, крига 

зірка, просьба, узлісся 

подружці, журчання, стежка 

гордість, поріг, вогкий 

пишеться, сітчастий, тьохкає

2. Виділені літери позначають один і той самий звук у всіх словах рядка:

полова, козацький, кожух 

розвернути, село, перегони 

берег, героїчний, поетичний 

столичний, сяйво, кожух

урочистий, життя, блакитний 

3. У якому рядку допущено помилку при розташуванні слів в алфавітному порядку:

покрова, порожній, правда, праска, працювати 

постачання, правдоподібний, прибудова, примайструвати, принесений 

посилка, правосуддя, праслов'янський, приневолений, приносити

правознавство, прати, примітка, принцип, приписка

правовірний, прималювати, принада, принцеса, полотно

4. Оберіть рядок, у якому в усіх словах приголосні тільки дзвінкі:

джерело, господар, в'юнець, гриб 

мед, мармур, рельєф, немовля 

мороз, лимон, рейс, недорогий

комір, регіон, неділя, мова

вокзал, забіг, лід, джміль 

5. Укажіть рядок, у якому в усіх словах буквосполучення дж, дз позначають один звук:

піджидати, відзнака, дзеркало, джміль

джаз, джерело, дзюркіт, підзамчя

дзеркало, гедзь, джоуль, гринджоли

сходжений, надзвичайний, джерело, дзьоб

передзвін, підземний, джем, приїжджати

6. Оберіть рядок, у якому в усіх словах приголосні звуки тільки глухі:

ситечко, тапочки, пайок, часопис 

тактика, пощастити, сестриця, цяточка 

фікус, папуга, цукати, тьохкати

капуста, пакетик, сахатися, ціпочок 

сипучість, частка, пакуночок, точиться 

7. Оберіть рядок, у всіх словах якого спостерігається явище асиміляції за глухістю:

вогкувато, легковажний, дьогтю, кігті 

стежка, голубка, крихкий, вірний 

допомогти, нігті, змогти, грядка

підбігти, округ, казка, зжати

книжка, різкий, солодкий, дядько 

Повний курс з підготовки до ЗНО вже доступний на EdEra