Фонетика – це розділ мовознавства, у якому вивчають звуковий склад мови. Об’єктом вивчення фонетики є звуки, їхні властивості й функції, закономірності поєднання, фонетичні процеси, одиниці, засоби, ознаки.
Орфографія — це історично сформована й загальноприйнята система правил національної мови щодо способів передачі мовлення на письмі, яка поряд із пунктуацією становить правопис певної мови. Інколи терміни «орфографія» і «правопис» уживаються як тотожні. Як і будь-який розділ мовознавства, орфографія оперує певними термінами. Одним із таких є орфографічна норма – сукупність правил орфографії, що забезпечує єдність передачі усного мовлення в писемній формі. Чинні в сучасній українській літературній мові орфографічні норми зафіксовані в Українському правописі, який є найголовнішим законом орфографії.
Орфографія має кілька розділів, кожен із яких є сукупністю правил, що базуються на певних принципах: написання слів окремо, разом чи з дефісом; вживання великої літери; графічне скорочення слів; правопис запозичених слів тощо.
Орфографія будь-якої мови має відповідати трьом основним вимогам: бути єдиною, постійною і практичною. Орфографія кожної мови унікальна й неповторна. Так, наприклад, українська орфографія має специфічний знак – апостроф (’). Разом із фонетикою орфографія є важливим розділом українського мовознавства й допомагає краще розібратися в тому, як правильно писати складні слова.
Почнімо практичну частину з фонетики. В українській мові є 38 основних фонем: 6 голосних і 32 приголосні. Перші серйозні наукові дослідження української фонетики належать О. Потебні (2 пол. XIX ст.).
Нині фонетика як наука активно розвивається й доповнюється, має безліч напрямків і класифікацій. Так, залежно від критерію поділу, фонетика буває історична й описова, загальна й конкретна, фонетика літературної мови й фонетика діалекту тощо.
Фонетика послуговується своїм алфавітом, який ми будемо використовувати в статті.
Щоб правильно відповісти на тести з фонетики в кінці матеріалу, обов’язково пригадай українську абетку. До речі, історичні зміни в українському алфавіті фонетика теж відчула: звук [ґ] було повернуто в абетку тільки в третьому виданні Українського правопису.
До голосних належать: [a], [у], [o], [i], [e], [и]. Варто запам’ятати, що в певних позиціях[o], [e], [и] можуть наближуватися до інших звуків.
Як вимовляється [о]?
- Виразно, чітко під наголосом;
- Ніколи не переходить у звук [а];
- У ненаголошеній позиції перед наголошеним складом зі звуками [у] або [і] наближається до [у]: [оу], наприклад, [гоулýбка], [соуб’í].
Винятки:
- [о] є сполучним голосним у складних словах, наприклад, [однокýрсник];
- у словах іншомовного походження, наприклад, [абсол’ýтниĭ];
- у префіксах до-, недо-, о-, об-, про-, роз-, наприклад, [розссýнути].
Реклама
Як вимовляється [e] та [и]?
- Чітко, виразно в більшості позицій (особливо під наголосом);
- У ненаголошеній позиції – з наближенням: [еи], [ие], наприклад, [зиемá], [стеипи].
НЕМАЄ наближення:
- наприкінці слів: [жвáвиĭ]; [пóле].
- на початку слова після паузи: [еконóм’іка].
Що стосується приголосних (в українській мові їх 32) – вони бувають дзвінкими, глухими, губними, шиплячими, задньоязиковими, глотковими, передньоязиковими. Крім цього, потрібно пам’ятати про буквосполучення [д̑ж] [д̑з].
Які приголосні глухі?
Дзвінкі приголосні утворюються з голосу й шуму, тимчасом як глухі – тільки із шуму.
Глухі приголосні – це – [с], [с’], [ц], [ц’], [к], [ф], [п], [т], [т’], [х], [ч], [ш]. Щоб було легше запам’ятати, використовуй речення: «Усе це кафе, птах і чаша». Усі приголосні в ньому є глухими. Відповідно, інші будуть дзвінкими.
Таблиця дзвінких і глухих приголосних звуків
Як іще зрозуміти різницю між дзвінкими й глухими?
- Затули долонями вуха і вимов [д], а потім [т]; якщо у вухах дзвенить, то це дзвінкий приголосний.
- Поклади пальці на гортань і вимов ці самі [д] і [т]; дзвінкі приголосні під час вимови спричиняють тремтіння голосових зв’язок; із глухими такого не відчуватимеш.
Що потрібно пам’ятати про дзвінкі приголосні?
- у середині, кінці слова чи складу НЕ оглушуються. Винятки: кігті, нігті, легко, вогкий, дьогтю й похідні від них: [лéхко];
- у префіксах і прийменниках об, від, над, перед, під, між НЕ оглушуються;
- роз- у швидкому темпі мовлення перед глухим нешиплячим із наближенням: [розс], наприклад, [розспов’істи];
- перед шиплячими – [рож], наприклад, [рожчистиети];
- З перед глухими нешиплячими оглушується: [с:ином], [скáвойу];
- перед глухими шиплячими [ч], [ш] змінюється на [ш]: [шчистиети], [ш:ахтар’áми].
Що потрібно пам’ятати про глухі?
- Перед дзвінкими глухі одзвінчуються, якщо в них є дзвінка пара: [молод’ба], [воґзал].
- Глухі НЕ одзвінчуються перед дзвінкими [в], [р], [р’], [л], [л’], [м], [н], [н], [й], тобто перед тими, які не мають парних глухих; однаково вимовляємо й пишемо, наприклад, слова «кричати», «слива», «заплив».
Як вимовляються буквосполучення [д̑ж], [д̑з]?
- вимовляються як один звук (африкати): [д̑ж м’íл’];
- вимовляються як окремі звуки, якщо належать до різних морфем (найменша неподільна значуща частина слова): [ п’ід̑жеинý].
Фонетика й орфографія: тести ЗНО
1. Виділені літери позначають один і той самий звук у всіх словах рядка:
2. Виділені літери позначають один і той самий звук у всіх словах рядка:
3. У якому рядку допущено помилку при розташуванні слів в алфавітному порядку:
4. Оберіть рядок, у якому в усіх словах приголосні тільки дзвінкі:
5. Укажіть рядок, у якому в усіх словах буквосполучення дж, дз позначають один звук:
6. Оберіть рядок, у якому в усіх словах приголосні звуки тільки глухі:
7. Оберіть рядок, у всіх словах якого спостерігається явище асиміляції за глухістю:
Повний курс з підготовки до ЗНО вже доступний на EdEra
Немає коментарів:
Дописати коментар